щастя, а що непомірно богатий, може дати тобі все, чого забажаєш. І подумай собі, він дав пану Гевішемови багато гроший для тебе. Коли отже хочеш, можеш узяти зараз яку пайку і дати Бриґіді на заплату комірного й закупно найпотрібнійших річий для мужа й дітий. Правда, ти не сподівався такої великої радости?“ — і на закінченнє сердечно уцілувала хлопчика, що спаленів нараз на вістку про ті богацтва, що зявилися так у пору. Через хвилину глядів Седрик радісними очима то на матір, то на старого правника.
„Чи я дійсно можу дістати зараз сі гроші“ — спитав — „ і дати їх Бригіді? Бо вона вже відходить“…
Пан Гевішем подав йому пять штук золота. Седрик пірвав їх і миттю вибіг із кімнати. За хвильку було чути його радісний голос:
„Бриґідо, Бриґідо, почекай! Ось маєш гроші, заплатиш комірне і будеш мати ще на инші видатки. Яке то щастє! То дідуньо, мій правдивий дідуньо прислав мені так богато гроший. Глянь, Бриґідо, то для тебе і для Михайла“.
„О, пане Седрику!“ — скрикнула бідна жінка, не можучи увірити в так велике щастє — „пять фунтів у золоті, се значить двайцять пять долярів? Але я не можу приняти такої суми без позволення мами“…
„Перепрошую вас, пане,“ — сказала усміхаючись пані Ерель — „мушу туди піти на хвильку“.
І вийшла, полишаючи пана Гевішема самого. Але вже вбіг Седрик промінний, щасливий:
„Розплакалася! Але казала, що то з радости. Я ще не бачив, щоби хто плакав із радости. О, як добрий сей мій дідуньо! Виджу, що то дуже приємно бути ґрафом, дуже, дуже приємно; вже тепер і я охотно буду льордом і ґрафом“.