„Але ти не сказав мені ще нічого про себе, мільорде, що купив би ти для себе, наколиб мав богато гроший?“ — спитав на конець пан Гевішем.
„Для себе? О, богато, богато річий! Наперід давби ще гроші Катерині, щоби занесла Бриґіді. Се її сестра; вона має шестеро дітий, а муж часто не може дістати роботи. Нераз так бідна плаче, як до нас прийде. Любунця дає їй ріжні старі річи і хліб і муку і кашу, а вона тішиться вельми і дякує, а відтак знову плаче. Я рад би також купити гарний годинник із ланцушком і люльку з морської пінки. Пан Гобз дуже тішив би ся таким дарунком. Я знаю, що йому подобається“.
В сій хвилі вернула пані Ерель до сальонику.
„Дуже вас, пане, перепрошую“, — сказала — „так довго задержали мене в кухні; прийшла там бідна жінка, сестра моєї служниці“.
„Льорд Фонтлєрой як раз розповідав про неї; говорив, що рад би їй помогти“.
„Бо вона дійсно заслугує на милосердє“, — говорила мати Седрика, — „муж її захорів, не може працювати і грозить їм страшна нужда“.
Седрик зіскочив із фотелю, підійшов до матери і сказав півголосом:
„Піду на хвильку до Бриґіди. Якеж то нещастє, що Михайло захорів!“ — а відтак, звертаючися до гостя, сказав голоснійше: — „То такий добрий чоловік і такий чемний. Раз зробив мені чудову деревляну шаблю. Він дуже зручний ремісник“.
І вибіг із кімнати. Пан Гевішем мовчав хвилину, здавалося, що над чимось думає, хитається ще, в кінці сказав:
„Ґраф, достойний мій клієнт, виправляючи мене по внука, дав мені ріжні поручення. Щиро
