потаний і з прикрістю думав, що свого старого приятеля набавить також подібного клопоту.
„Пане Гобз,“ — сказав Седрик покірно — „вже найшовся ґраф і є в сій хвилі тут у склепі“.
Купець підскочив на кріслі, як мяч.
„Що, що се значить?“
„Се значить,“ — говорив хлопчик, спускаючи очи — що я є ґрафом, чи властиво льордом на тепер, але в будуччині маю стати ґрафом. Не хочу вас, пане, ошукувати“.
„Збожеволів хлопець!“ — закликав пан Гобз, узяв його за руку і шукав живчика. — „Моя дитино, що тобі сталося? Мусиш бути хорий, може в тебе горячка, чи що? Вчера ти був зовсім здоров“.
І повний співчуття положив руку на голові хлопчика.
„Алеж я зовсім здоров“ — відповів зачудований Седрик — „не маю ніякої горячки. Саме тому Катерина приходила вчера по мене. У мами я застав пана Гевішема, правника з Анґлії, що розповів нам сю всю історію“.
Пан Гобз сів на крісло, ноги дрожали під ним, витягнув із кишені велику хустку і обтер піт із чола.
„Ні, ні, се неможливе“ — повторяв, — „або ти збожеволів, або я“.
„А я кажу вам, що воно так є і нема на се ради. Пан Гевішем приїхав умисно з Анґлії, щоби нам се звістити. Дідуньо прислав його“.
„Якже зветься сей твій дідуньо?“
Седрик виймив із кишені старанно зложений паперець, на якім було написаних кілька слів його власним почерком.
„Пождіть, прошу, бо се таке довге назвиско, що я не міг би його затямити, отже записав собі.
