Сторінка:Бернет Ф. Малий льорд (1923).djvu/23

Ця сторінка вичитана
— 22 —

тірю, звернувся до гостя і подав йому руку, як то звичайно робив з особами, що деколи, відвідували його матір. Відтак відповідав свобідно на його запити, неначеб розмовляв зі старим купцем корінним. По хвилині відійшов пан Гевішем, а Седрик лишився з матірю.

„Любунцю,“ — сказав до неї — „чому я мушу бути льордом і ґрафом? Я знаю стілько хлопчиків, а нема між ними ні одного льорда або ґрафа. Чи то конечне? Бо щось мені воно не дуже подобається“.

Було се однак конечне, а довідався про те хлопчик підчас довшої розмови з матірю. Сиділи як звичайно, при коминку, пані Ерель на низкім фотелі, а Седрик у її ніг на килимі в товаристві улюбленої кіточки. Від часу до часу бавився з нею так весело, немов би нічого незвичайного не зайшло нині в його життю, то знов підносив на матір очи з виразом неспокою і заклопотання. Не легка то була справа для його головки зрозуміти стілько нових річий.

„Коли би ще жив твій отець“ — говорила пані Ерель, — „був би з охотою приймив законно приналежний йому титул. Тепер ти повинен заступити його, а я була би самолюбна мати, колиб тебе від сього відмовляла. Такий малий хлопчик не може ще всього розуміти. Як виростеш, зрозумієш, що так належить поступити“.

Седрик похитав головкою.

„Шкода, що пан Гобз не поїде з нами. Тужно мені буде за ним, ой тужно, і за хлопцями і за всім“.