Сторінка:Бернет Ф. Малий льорд (1923).djvu/206

Цю сторінку схвалено
— 205 —

І довго водив очима за гарною панною, що тримала малого льорда за руку, переходила від громадки до громадки, розговорювала з селянами, приглядалася танцям.

В цілім парку панував веселий гамір. Грали в ріжні гри на муравниках або наметах, оркестри пригравали до танців; столи були повні ласощів, — усі були задоволені і щасливі, почавши від малого солєнізанта.

Щасливий був і старець, який до сеї пори при всіх своїх богацтвах не зазнав щастя. Може й саме тому був тепер більше, ніж коли небудь задоволенний, бо почувся трохи ліпшим. Не був він іще так добрий, як се уявляв собі Седрик, але вже привязався до когось і нераз охотно сповняв добрі вчинки, до яких спонуку піддавало йому чутливе серце дитини. Був се на кождий випадок, добрий початок. А треба додати, що від часу, як пані Ерель спровадилася до замку, ґраф полюбив її товариство. Слуги говорили правду і старець на своє велике зачудуваннє полюбив дійсно синову. Любив споглядати на її лагідне лице і слухати її милого голосу. Коли сидів у бібліотеці в своїм великім фотели, любив, щоб обоє були коло нього, і цікаво прислухувався їх розмові. Сі солодкі, сердечні вислови були для нього новістю; тепер розумів, чому се дитя, виховане в скромнім американськім дімку, заприязнене з корінним купцем і хлопцем, що чистив чоботи на улици, чому се дитя мало так благородні почування і так гарне поведеннє, що від разу потрафило найтися в найпараднійшім сальоні серед знаменитого товариства і примінилося так легко до свого високого становища.