просьби Седрика, що бажав конечно, щоб його старий приятель брав участь у святі, яке незадовго мало відбутися на замку в десяту річницю його уродин. На свято були запрошені всі державці, а також і достойні сусіди. Робили великі приготовлення, мав бути великий пир, танці, забави, а все те в парку, серед зелені і цвітів. Вечером мала бути величава ілюмінація, ракети і найпишнійші штучні огні.
„А мої уродини припадають 4 липня!“ — говорив Седрик півголосом до старого купця. — Правда, як се щасливо склалося! Ми оба будемо обходити нараз два свята“.
Треба одначе признати, що стріча пана Гобза з ґрафом не випала так сердечно, як то собі Седрик уявляв. Ґраф не мав доси в життю близших зносин із корінними купцями, а знов пан Гобз із ґрафами. Стрічалися, коли се було неминуче, а розмови їх не були дуже цікаві. Треба також сказати, що ті богацтва й пишні урядження ґрафського замку впроваджували нашого чесного купця в рід запаморочення. Кілько разів переступав пороги замку, тратив зовсім звичайну певність себе, ступав несміло по пишних килимах, його переймало якесь дивне святочне чуттє, коли разом із Седриком, звиджував пишні кімнати. Вже входова брама з великими, камянними львами переймала його зачудованнєм і пошаною, а сі почування змагалися на вид башт, веж, та стрільниць, що сторчали над дахом. Неменше чудували його травники, цвітники, тераси, по яких ходили пави з барвистими хвостами, саджавки з лебедями, високі бючі водограї. В кінци великі, парадні сходи і служба в ліберії, що стояла рядом у поставі повній пошани, скілько разів переходив туди
