ки, пан Гевішем і тепер заходив до неї, задавав питання, хоч і не дуже зважав на її відповіли, від коли мав надію, що з иншого жерела добуде вірнійші вісти. Але йому йшло лише про се, щоби її утримати в супокою, доки не приїдуть сподівані гості з Америки. Підступ у повні удався, бо бувша лєді Фонтлєрой думаючи, що противна сторона переконалася її видумками, ставала чимраз нахабнійша і певнійша себе.
А в тім, коли одного рана сиділа найспокійнійша у своїй кімнаті в гостинниці „Під Короною ґрафів Дорінкорт“, у найпараднійшій кімнаті, яку звала сальоном і мріяла про будучу світлість, звістили їй пана Гевішема. Та яке було її зачудованнє й перераженнє, коли в товаристві правника побачила трох инших гостий; були се ґраф Дорінкорт, знаний нам добре Дік Тіптон і його брат Бен, мущина трийцятьлітний, якого лице відбивало чесність і рішучість.
Жінка зірвалася з канапи, на якій прибирала звичайно поважну і святочну поставу, з її грудий вирвався крик трівоги і люти. Від давна вже перестала думати про першого свого мужа й його брата. Широкий океан розділяв їх і ніколи не прийшло їй навіть до голови, щоби мала їх іще коли в життю побачити. Тому не дивно, що при їх появі стратила голову і зрадилася голосним окликом.
Перший відізвався Дік:
„Як ся маєш, Мінно! Вже давно, як ми бачилися“.
Мовчки і з очевидним смутком глядів його брат на жінку, з якою вязали його найприкрійші спомини.
