стала, щоби змінити цілу будучність хлопчика, що доси скакав по бочівках і мішках у склепі пана Гобза, щоби перенести його зі скромного мешкання матери, з тихого передмістя Ню-Йорку до одного з найвеличавійших замків старої Анґлії. Протягом сеї одної хвилі став він льордом, унуком можного ґрафа, наслідником просторих дібр і великого майна, представником знаменитого роду. І знову друга хвиля могла позбавити малого льорда тих усіх богацтв і достоїнств, зробити його вбогим сиротою без гроша, а навіть кинути на нього в очах багатьох людий підзір обманства. Тепер мала наступити третя, остатня зміна в долі малого льорда. Сумніви розяснялися, упокорені напастники уступали, а він у тріумфі і славі лишався на становищи, яке бажали йому видерти.
Але не упереджуймо подій. Коли справа перейшла на судову дорогу, показалося, що жінка, яка відгравала ролю лєді Фонтлєрой, не була на стілько проворна, скілько зла й нахабна. Приперта до муру паном Гевішемом, почала так путатися у своїх зізнаннях, особливо при даті уродин синка, що збудила підзір старого, досвідного правника. Коли се пізнала, впала у божевільний гнів і втратила решту зимної крови й притомности. Старалася надробляти зуховатістю, обстоюючи запевнення, які кождого разу зміняла, плуталася чим раз більше у своїх вигадках і брехнях.
Пан Гевішем стілько лише вирозумів із її зізнань, що коли й була жінкою Бевіса, то недовго жили з собою в згоді і розійшлися по короткім, бурливім пожиттю. Але найважнійшої річи, се є дня уродин дитини, не можна було ніяк розяснити. Мати впевняла, що хлопчик мав пять літ,
