В кілька днів по першій своїй гостині на замку, прибула туди знову та женщина, що то казала титулувати себе лєді Фонтлерой; прибула з синком. Але ґраф не приняв її, лише переказав через Тому, що коли має до нього яке діло, нехай звернеться до пана Гевішема. Тома сповнив се порученнє пана і відтак широко розговорився в челядній про сю паню. Він служив уже в неоднім маґнатськім домі, знався на панях, бачив же їх так багато в життю, і запевняв усіх, що ся жінка ніяк не може бути панею.
„Ся з вілі, то зовсім що иншого“ — додавав із великою повагою. — „Американка, чи не Американка, я на тім не знаюся, але що то правдива пані, на цілу губу, за те ручу. Я се відразу пізнав і кождий пізнає легко“.
Жінка, якій Тома відмовляв титулу пані, відїхала з замку повна гніву й люти. Лице її хоч досить гарне, вказувало однак на низьке походженнє, а мова й ціле поведеннє зраджували особу без ніякого виховання. Пан Гевішем пізнав небавом, що не була вона так певна себе, як спершу здавалося. Вправді ставлялася гордо, надробляла зуховатістю, але часто плуталася у своїх зізнаннях. Бувала неспокійна, збентежена, не надіялася певно стрітити стілько перешкод, думала, що все піде гладко мов по маслі. Видно було часами мовби знеохоченнє, як би жалувала, що розпочала сю справу. Відтак зачинала знову кричати, грозити, мовби хотіла винагородити сю хвилю сумніву.
„Се ясна річ“ — говорив раз пан Гевішем до матери Седрика — „що ся жінка не оберталася ніколи в ліпшім товаристві, не має ніякого
