Сторінка:Бернет Ф. Малий льорд (1923).djvu/168

Цю сторінку схвалено
— 167 —

неї, ні Бено, ні я. Ся Мінна була навіть досить гарна. Бувало, як вистроїться, а любила пишно одягатися, то на улици всі зглядалися на неї. Мала гарні очи і чорне волосє, довге аж по за коліна. Сплітала його в грубу косу і обвивала кілька разів довкола голови. Затуманила бідного Бена сею красою, а він зробив велику дурницю, беручи за жінку таку язю.

„Ой велику дурницю“ — притакнув пан Гобз. — „Я ніколи не мав охоти до женитьби“.

Дік діставав деколи вісти від старшого брата. Не велося йому, переходив з місця на місце, аж найшов наконець трохи ліпший заробіток у Каліфорнії, звідки недавно писав до Діка.

Одного вечера сиділи оба приятелі як звичайно в склепі корінного купця. Пан Гобз наложив люльку і потер як раз сірник, щоби її запалити, коли несподіванний оклик вирвався з його грудий. При світлі сірника побачив лист, що лежав на ляді.

Листонос мусів покласти його там незамітно  Купець узяв лист до руки і оглянув.

„Се від нього“ — сказав; — „се певно від нього“. Вже не запалював люльки, відложив її на бік, розтяв ножем коверту листа, розложив його і читав голосно, що слідує:

»Любий пане! Спішу писати до Вас, бо зайшли тут такі ріжні річи, що і вас певно зачудують. Се була похибка. Я не льорд і ніколи ґрафом не буду. Найшлася одна пані, жінка мого стрия Бевіса, того, що вже не жиє; ся пані має синка і то він повинен називатися льордом Фонтлєрой, бо в Анґлії такий звичай, що син старшого брата зістає ґрафом по смерти