цукру і мішками кави, глядів крізь вікно на улицю і сідав знов на давнім місци. Вечером замикав склеп, закурював люльку, виходив на прохід і йшов здовж улиці аж до дому, на котрім висіла табличка з написом: „До винайму“. Пан Гобз ставав перед тим домом, поглядав на табличку, хитав головою, випускав з люльки клуби диму, в кінци зітхнувши, вертав тою самою дорогою до свого мешкання.
І се повторялося довший час по виїзді Седрика. Пан Гобз не видумував нічого нового, бо в загалі рідко повставали в його голові нові думки. Не любив задавати собі сього труду, волів триматися знаних доріг. Але по двох чи трох тижнях чувся так пригноблений сею одноманітністю, що рішив шукати якоїсь розривки. І прийшов йому на гадку Дік. Не знав його особисто, але чув про нього багато від Седрика. Хлопець знав також малого приятеля; чомуж би не познакомитися з ним і не поговорити про неприсутного?
Довго думав над тим, багато викурив люльок, заки виконав сей намір. Так тяжка була для нього вже самота, що перестав вагатися і пішов шукати Діка. Коли не міг видіти Седрика, то бажав бодай розмовляти про нього. Чому мавби собі відмовляти сеї приємности? І одного дня, коли Дік чистив як раз чоботи якогось прохожого, махаючи щіткою з цілої сили, щоби надати їм гарного полиску, явився старий, лисий панисько, станув на хіднику, та почав відчитувати напис на таблици, уміщеній побіч приладів хлопця; напис звучав:
ремісник, що чистить обуву мужеську і дамську
найліпшим способом по уміркованих цінах.
