„Що кажеш, Гевішеме?“ — закликав зміненним голосом; — се безглуздість, божевіллє, се негідна видумка!“
„На жаль“ — сказав правник — „не видумка се, але дійсна правда. Молода жінка прийшла сьогодня рано до моєї канцелярії. Сказала, що син Вашої Достойности, Бевіс, оженився з нею перед шести роками в Льондоні, показала метрику вінчання. По році пожиття розсталися; син її має нині пять літ. І ся жінка також Американка, але низького походження, без ніякого виховання. Каже, що недавно лише довідалася про смерть найстаршого сина та про титул, що переходить на її дитину. Радилася вже иншого правника, а до мене прийшла і зараз грозила процесом.
В сій хвили малий льорд, що спав на канапі, порушився легко і звернув личко в сторону, де сидів ґраф. На сім дитиннім, румянім, свіжім личку малювався такий глибокий спокій, така несвідомість світових справ, що серце ґрафа переймив тим більший біль на згадку про процес, що міг кинути пляму на се невинне дитя, посуджуючи його о обман і намір загарбання чужої власности. І гіркий усміх майнув по його лици, коли так глядів на спляче дитя.
„Я не повірив би так легко в сю історію, наколиб не було звязане з нею імя мого сина Бевіса. Все було в нього можливе, він був завсігди безчесним мерзотником. І ся жінка, як кажете, є проста, без ніякого виховання?“
„Без виховання і без благородности. Говорить про сю справу, як про добру грошеву спекуляцію. Є досить гарна в своїм роді, але не дуже вірю, чи вміє підписатися“.
