„Я не міг на означену годину прийти задля дуже важної причини — шепнув ґрафови стиха — зайшла дивна, предивна подія“.
І мусіло се бути дійсно щось важне й дивне заразом, бо правник не спізнявся ніколи і не зворушувався так легко. А тепер від часу до часу поглядав на малого льорда з виразом смутку і неспокою, кілька разів здержував зітханнє. Пан Гевішем був завсігди в найсердечнійших зносинах із Седриком, а тепер навіть не всміхнувся до нього, не заговорив, якісь дивні і прикрі гадки опанували його.
В сій хвилі забув правник про цілий світ, думав лише про сю одну, важну, дивну вістку, яку нині ще мав звістити ґрафови. Знав, що сим завдасть йому тяжкий удар, бо ся вістка несла з собою заповідь великих змін, обертала в ніщо всі надії, всі пляни ґрафа, руйнувала цілу будучність малого льорда. Пан Гевішем був правником і привик холодно глядіти на справи, а однак серце його стискалося, коли видів очима по тім світлім товаристві, по тих величних салях, та з черги переносив зір то на ґрафа, що сидів у фотели, то на всміхнене дитя при його боці. О, який страшний удар мав їм завдати!
Бачив усе те мов крізь сон, був майже непритомний і кілька разів стрінув счудований зір ґрафа, якого увазі не уйшло його дивне поведеннє. Малий льорд Фонтлєрой приступив до столика, при якім сиділа міс Вівіян і переглядав із нею картини.
„Дякую вам“ — сказав хлопчик, коли вже оглянули все, — „що ви такі добрі для мене. Ніколи в життю не був я ще на такім великім обіді і забавився я дуже добре“.
