„Спробую“ — сказала раз до ректора — „ґраф не відмовляє йому нічого, а Седрик второпний і можна спуститися на нього; потрафить промовити відповідним способом. Моїм обовязком є впливати на дитину, щоби на добре уживала своєї влади над дідом“.
І не помилилася, повіривши второпности Седрика. Не давала йому ніяких вказівок, не вчила, як має говорити з дідом, лише подрібно розповіла йому, що бачила в „Заулку“ і як прикрого дізнала там вражіння. Зовсім спустилася на нього. Завсігди поступала з ним так від найменшого віку, отверто, щиро, без ніяких підступів, ані крутійства, а тим вщіпила в нього сю непорочнність гадок, сю правість характеру, що ціхували кожде слово, кожде діло хлопчика.
Ректор не був так певний доброго успіху, як мати Седрика, а однак усе сталося так, як се вона предвиділа. Ґраф вислухав просьбу внука і сповнив його бажаннє. А ціла тайна сього впливу була віра дитини, що бачила в своїм дідуню справедливого, людяного, благородного чоловіка. А ґраф не бажав собі, щоби внук відкрив правду, щоби переконався, що той, кого величав, не заслугував на се. Сей захват, се привязаннє невинної істоти було для нього роскішною новістю, і не хотів би позбутися її. Хлопчик видів у нім добродія людськости, уосібненнє чесноти, великодушности, чиж мав йому на се відповісти.
„Я старий самолюб і не обходить мене зовсім нужда мешканців „Заулка“ і подібних їм обідранців?“
Навпаки, зачинав думати, що мило йому буде деколи яке добре діло зробити, хочби лише для того, щоби внукови зробити приємність. Мав до-
