жився вертати коли до краю з жінкою, або писати до вітця, чи братів. Додав іще, що вирікається його, не хоче про нього чути і що від тепер він не належить до родини.
Капітан Ерель зажурився тяжко, коли дістав сей лист. Він серцем линув до вітчини, до старого дому, де прийшов на світ, сердечно любив вітця, хоч не зазнав від нього любови. Але з другої сторони знав добре сього гордого старця, знав, що без надуми посвятить щастє сина для своїх забаганок, не пробував переблагати його і нареченої не хотів покинути. Небавком найшов у Ню-Йорку користне заняттє, оженився і замешкав у скромнім дімку в тихій части міста. Там уродився Седрик, а мамуся його була така мила, лагідна, весела, що молодий Анґлієць при всіх тих сумних обставинах, не почувався нещасливим.
До сього щастя причинявся богато й малий Седрик, бо годі було уявити собі милійшого хлопчика. Подібний разом і до вітця і до матери, мав великі темні очи, ясне волосє, що в буйних кучерах спливало на рамена. Хлопчик відзначався при тім такою вродженою принадою, так уймав усіх поглядом і усміхом, що годі було не любити його. Тому всі, що стрічали малого Седрика, витали його приязно і розмовляли з ним радо, навіть пан Гобз, властитель корінного склепу на розі улиці, знаний нудяр і сварун. Принада сього хлопчика полягала головно на щирости й довірю, яке мав до кождого. Його добре серденько повне було прихильности до всіх і взаїмно всіх до себе притягало. Щаслива ся вроджена вдача розвинулася ще більше під впливом окруження. Хлопчик мав усе перед очима милий образ згоди і любови родичів, дізнавав від них найсолодшої опіки, ніколи
