втихомирення козацьких мас під час селянсько-козацьких заворушень. Такі повноваження, зокрема, він одержав для заспокоєння козаків напередодні повстання під керівництвом Павлюка. В своїх діях Л. Жолкевський широко застосовував віроломство, зрадництво, підкуп. Найбільш вірну характеристику Л. Жолкевському дав Павлюк в одному з своїх універсалів від 12 серпня 1637 року, адресованому «поспольству і всій братії», в якому говорилося: «А тих зрадників, скільки єсть їх у вас у війську, що їм обіди, вечері і бенкети у п. Жолкевського бували і за то товаришів наших п. Жолкевському повидавали, і не одному вуха пообтинано та до Гадяча вали сипати запроваджено, — тих зрадників військових не бороніть, піймавши, до армати військової приставте. Вони повинні за себе по справедливості відповісти»[1].
Селянсько-козацьке повстання 1637—1638 років висвітлено в історичній літературі достатньо. Звістки Львівського літопису подають деякі нові фактичні дані про це досить широке повстання. Разом з тим, ми тут знаходимо важливі політичні моменти з історії польсько-українських відносин, спроби автора літопису осмислити суть подій та пояснити причини поразки козаків, що об'єктивно привело б до виправдання повстанців у невдачі, яка їх спіткала. Автор літопису говорить про якихось 12 тисяч татар, що в 1637 році піддалися польському королю і присягнули перед гетьманом С. Конецьпольським. Цим татарам нібито було вказано «мешканнє за Дніпром межи козаками»[2]. Польний гетьман М. Потоцький, прибувши до обозу, з дозволу великого коронного гетьмана С. Конецьпольського, наказав усьому польському війську іти на зимову лежу за Дніпро, «рекомо для татар, але больше для козаков»[3],— зауважив літописець. Козаки взяли це до уваги і «єще ся войсько лятськоє не осмотрило, а они юж гдесь заділи 5 хорогвий (їдять не лупячи)»[4],— зазначив літописець, підкресливши оперативність козаків у військових діях. Шляхтичі на Лівобережжі, користуючись присутністю тут польських військ, знахабніли. «Юж ся козаков не боїмо»[5],— говорили вони.
Як правило, представники польської влади не реагували на скарги українських селян і козаків на безчинства та сваволю шляхтичів. Трапилося так, що одного разу козаки послали підводи з живністю іншим козакам, у яких живності не було. Коли обоз проїздив повз замок одного шляхтича, той, вважаючи, що
