заподіяних йому магнатом Калиновським. С. Наливайко служив у надвірному війську князя Василія Костянтина Острозького. Людина великої відваги і військової хоробрості, Наливайко не міг задовольнитися своєю службою у магната, коли навкруги рідний народ стогнав під ярмом панського гноблення. В 1594 році Наливайко залишив службу в Острозького, зібрав загін козаків і почав боротьбу проти магнатів і шляхти, оперуючи переважно в Білорусії, в районі Слуцька і Могильова. Автор Острозького літописця у звістці під 1597 роком писав: «Наливайко в Слуцьку і в Могилеві великії шкоди починил і сам громлен, а потом пойман і на паль збит»[1]. Якщо ми пригадаємо, що літописець був звязаний з Острогом, можливо, стояв близько до Острозьких взагалі, а до Василія Костянтина Острозького ставився з особливим пієтетом[2], то для нас стане зрозуміло, чому автор Острозького літописця саме так висловився про діяльність С. Наливайка. Автор Львівського літопису під тим же роком коротко відмітив: «Наливайка згублено»[3]. Така лаконічна фраза не дає можливості виявити ставлення літописця до відміченої ним події. Однак форма і, головне, зміст самого виразу, начебто говорять про те, що автор літопису розумів характер діяльності Наливайка, позитивно оцінював його діяльність і співчутливо поставився до особи С. Наливайка, якого магнати згубили як керівника народного повстання. Героїчна боротьба повсталого українського народу під керівництвом Северина Наливайка, його мужня поведінка під час страти і сама страта залишили глибокий слід у свідомості його сучасників та знайшли відбиття в різних документах, в тому числі і в даних літописах. Ім'я С. Наливайка стало символом боротьби за волю і породило багато оповідань та легенд. Героїчний образ ватажка повсталих народних мас з любов'ю оспівував Т. Г. Шевченко, а також поет-декабрист К. Ф. Рилєєв.
Обидва літописці відмітили у своїх творах черговий широкий наступ польської шляхти на українських козаків. Автор Острозького літописця під 1624 роком вмістив коротку звістку: «Гетьман коронний с козаками ся воєвал за росказаннєм кроля»[4]. Автор Львівського літопису цю подію трохи ширше описав під 1626 роком: «Гетьман Конецьпольський ходил за козаками аже до Медвежих Лоз і гетьмана дал їм Дорошенка. Завіл бул ляхов хорошенько, але не хотіл бити, мусили би ся були просити»[5]. У цих коротких звістках відбито одну з важливих подій в історії українського козацтва. У тяжкій боротьбі проти польсько-шляхетського панування на Україні широкі маси україн-
