зневажливе ставлення обох літописців до загибелі Вишневецького, мабуть, не випадкове. Вони краще пізніших дворянсько-буржуазних істориків розуміли суть подій, що тоді відбувалися. Немає сумніву в тому, що Д. Вишневецький був хоробрим воякою, але з загарбницькими і авантюристичними замашками. Про це свідчать його часті переходи на службу від одного правителя до іншого. Розпочав свою кар'єру Вишневецький як підданий великого литовського князя Сигізмунда Августа, за якого він з 1551 року став черкаським і канівським старостою[1] а влітку 1553 року Вишневецький залишив Литву і перейшов у Стамбул до турецького султана Сулеймана II, де був прийнятий на службу і обдарований, а через півроку повернувся в Литву і знову одержав Черкаське та Канівське староства[2]. Магнат Д. Вишневецький, намагаючись закріпити за собою Запоріжжя, загравав з Сигізмундом Августом і чинив напади на кримських татар. Зазнавши невдачі в своїх намірах, він у 1557 році вирішив перейти на службу до російського царя Івана IV Грозного, який прийняв Вишневецького на службу і щедро обдарував[3]. Та недовго служив Вишневецький російському цареві, незважаючи на обіцянку служити йому «правдою і до самої смерті». У вересні 1561 року Вишневецький втік з Росії і повернувся в Литву[4]. Одержавши згоду польського короля Сигізмунда II Августа на повернення на Україну, Д. Вишневецький оселився на деякий час у Черкасах, де старостою був його двоюрідний брат М. Вишневецький. Повернення Д. Вишневецького з Росії в Литву без сумніву було зв'язано з намірами цього магната здійснити свої загарбницькі плани, про що й свідчать всі його дальші вчинки.
Магнат Д. Вишневецький став жертвою своїх загарбницьких і честолюбивих підступів та польських інтриг у відношенні до Молдавії. Польські і литовські феодали весь час зазіхали на багаті і родючі землі Молдавії. Скориставшись міжусобною боротьбою серед молдавських бояр за оволодіння господарським престолом, яка настала після вбивстза 1552 року останнього господаря з роду Драгошичів, Стефана VI Рареша[5], польські і литовські феодали вирішили прибрати до своїх рук Молдавію. Серадзький воєвода А. Ласький спочатку сприяв самозванцеві деспоту Якову Василакі Геракліду в захопленні молдавського господарства, а потім виступив проти нього разом
- ↑ В. А. Голобуцкий, Запорожское казачество, К., 1957, стор. 71.
- ↑ Там же, стор. 72 — 73.
- ↑ Там же, стор. 80.
- ↑ Там же, стор. 82— 83; С. М. Соловьев, История России с древнейших времен, кн. III (тома 5— 6), М., 1960, стор. 576 — 577.
- ↑ С. Н. Палаузов, Румынские господарства Валахия и Молдавия, СПб., 1859, стор. 84.
