і палил і топтав у монастирі Печерськом при службі божій і при соборі. Потом паки солгав духу святому, і бисть хульник на святую церков і на патріархи, а хвальца папіжський, кламца на святих божиїх. І умре в таком зломудрії своїм»[1].
Автор Острозького літописця боротьбу українських феодалів і вищого православного духовенства проти засилля на Україні польських магнатів і католицької церкви змальовує як загальнонародну справу. Під 1621 роком в літопису вміщено звістку про призначення київським митрополитом Іова Борецького, в якій виразно відбивається антиуніатський настрій автора літопису, але в ній нічого не згадується про народні маси: «Того же року патріарха ієрусалимський Феофан бул в Києві і много благочестія вніс в нашу землю, отступников, котрії во унії були, откидал і проклятству їх отдал, а отца Іова Борецького на митрополитство посвятил»[2].
Особливу увагу приділяли обидва літописці подіям у релігійному житті українського народу, що мали місце після вступу на престол польського короля Владислава IV. У звістці під 1633 роком автор Львівського літопису дуже в лояльних тонах описує доброзичливі вчинки Владислава IV по відношенню до українського населення: «Король Владислав настал, син старого короля, і русі прав старих поправил без унії, і на митрополитство право надал так же без унії»[3]. Автор Острозького літописця у звістці під 1633 роком теж відзначив деякі полегшення в релігійному житті українського народу, що настало з обранням польським королем Владислава IV[4]. Однак треба мати на увазі, що зазначені полегшення були звичайнісіньким політичним маневром нового польського короля, який, надавши деякі пільги верхівці козацької старшини і православного духовенства, намагався «заспокоїти» український народ, щоб втягнути його у війну проти російського народу, яка точилася в 1632—1634 роках[5]. Автор Острозького літописця закінчив свій літопис на 1636 році, даючи, як і автор Львівського літопису, позитивну оцінку діям Владислава IV. Автори літописів не могли тоді знати, що «Статті для успокоєнія руського народу» не тільки не припинили наступу католицизму і уніатства на український народ, а навпаки, національно-релігійне гноблення та економічна експлуатація українських народних мас ще більше посилилися, що призвело до визвольної війни українського народу 1648—1654 років.
Увагу обох літописців привернули антинародні дії княжни
4*
51
