Трахтемирівського монастиря І. Креховського на ім'я царя Олексія Михайловича, які він подав під час свого приїзду до Москви за милостинями в травні 1660 року. Не одержавши нічого у відповідь на свої перші три чолобитні, у четвертій Креховський просить милостині не лише на монастир, але й на військовий шпиталь. На цей раз він назвав конкретний об'єкт своїх домагань: «…Покорне просим о отбігщину, што протопоп київський Михаїл Гунашевський, совітник ближній Івашка Луговського, на так-рочном сеймі Варшавськом виправил бул собі сіл кілька з млинами, то єсть — Крехаїв, Євминки, Слободку і прочая на Подесниці. О тоє бієт чолом Іоасаф ігумнішко, вашого царського величества і військовий богомолець, монастиря Трахтемиров, вашему царському величеству, аби нам тая отбігщина по тому змінниму і всякому злу междособния брані ходотаю і неклятвохраненію не меншому, трелукавому причинці даниною дана, правом вечистим і ненарушонним ваше царськоє величество повелиш привілеєм своїм царським все теє ствердить, і плац на пожару в Києві на подвор'є монастирськоє в тім же привілею ваше царское величество повели преписать»[1].
У нас немає змоги встановити, в чому тут справа. Чи справді М. Гунашевський поводив себе неблаговидно, чи ігумен І. Креховський намагався дискредитувати М. Гунашевського перед царем, щоб угіддя, надані останньому польським урядом, одержати для монастиря. Адже відомо, що особи духовного стану завжди, особливо у період феодалізму, коли монастирі і духовенство уперто домагалися права на земельні володіння, ворогували поміж собою і не гребували для досягнення своєї мети будь-якими засобами, аж до наклепів і насильств.
Нам не відомо, чи була задоволена четверта чолобитна І. Креховського і яка дальша доля М. Гунашевського. Для нас лише ясно, що Гунашевський, наближений у свій час до І. Виговського, як і інші особи, близькі до цього гетьмана і його політики, скомпрометували себе, чому й зазнавали відповідних нападків з боку своїх сучасників, які залишалися вірними прихильниками союзу українського народу з російським народом. Можливо, що й І. Креховський у своїх нападках керувався такими ж міркуваннями, хоч тут не виключені і звичайні корисливі мотиви.
Однак події, що стосуються останнього періоду життя М. Гунашевського, не мають вирішального значення для оцінки літопису та аналізу його змісту. Адже свій твір М. Гунашевський писав до вступу в канцелярію Війська Запорізького, коли він ще не мав нічого спільного з І. Виговським та його політични-
- ↑ Памятники, изданные Киевской комиссией для разбора древних актов, т. III, стор. 431.
