²⁵⁵ Див. коментар 69 — 136.
²⁵⁶ Див. коментар 71 — 137.
²⁵⁷ Князь Владислав Домінік Заславський (див. коментар 246) — 139.
²⁵⁸ Див. звістки Львівського літопису про цю подію під цим же 1636 роком, вище, стор. 115. — 139.
²⁵⁹ Якщо окремі представники з роду князів Острозьких, як, наприклад, Олександр Василій-Костянтинович Острозький (помер 2 грудня 1603 року), ще дотримувалися православ'я, то споріднена з ними фамілія князів Заславських з православ'ям, що за тих часів означало і з руською народністю, давно порвала. Передостанній представник цього роду по чоловічій лінії, Владислав Домінік Заславський, який унаслідував після припинення роду князів Острозьких всі їхні величезні володіння, використав всю свою силу і владу для насадження унії у всіх своїх неосяжних володіннях. В 1630 році Заславський видав «лист» про підпорядкування уніатському митрополитові і епіскопам всіх православних священиків, які перебувають в його маєтках, а парафіяни повинні були підкоритися уніатським священикам (П. Т. Викторовский, Западнорусские дворянские фамилии, отпавшие от православия в конце XVI и в XVII вв., вып. 1, стор. 33, 61) — 139.
²⁶⁰ Константинопольский собор 381 року, що являвся другим вселенським собором, був, зокрема, спрямований проти єресі македонян — послідовників константинопольського епіскопа Македонія, який розходився з вченням офіційної церкви в деяких догматах, в тому числі про святого духа («Константинопольские соборы». — Энциклопедический словарь, т. 31, вид. Ф. Брокгауз, И. Ефрон, стор. 60—63; «Ереси». — Большая советская энциклопедия, т. 15, вид. 2, стор. 526—528) — 139.
²⁶¹ Маніхейство — одна з релігійних сект, які були розповсюджені на Сході і Заході, особливо в III і IV століттях. Вони являли собою суміш християнства і буддизму («Манихейство». — Энциклопедический словарь, т. 36, вид. Ф. Брокгауз, И. Ефрон, стор. 541—543; «Манихейство». — Большая советская энциклопедия, т. 26, изд. 2, стор. 221) — 139.
²⁶² Мова йде про римського папу Лева III, якого далі автор літопису називає Лео Великий, виявляючи, очевидно, до цього папи особистий пієтет. Однак іменування «Великий» було привласнено папі Леву І (440—461), який питання, що цікавило автора літопису, не торкався («Лев — имя 13 пап». — Энциклопедический словарь, т. 33, вид. Ф. Брокгауз, И. Ефрон, стор. 447) — 140.
²⁶³ Бароній Цезар, історик римсько-католицької церкви, фанатичний прихильник папізму (помер 30 червня 1607 року). Тут іде мова про твір Цезаря Баронія «Церковні літописи від р. Хр. до 1198 року», в якому він виступив затятим прихильником і оборонцем прав та зазіхань папства («Бароний». — Энциклопедический словарь, т. 5, вид. Ф. Брокгауз, И. Ефрон, стор. 90) — 140.
²⁶⁴ Рабин, Равин, від «рав Авин» і Арабис від «рав Аши» — вавілонські вчені, яким належить остаточне упорядкування в 488—599 роках талмуда в редакції або списку «Бавлі» (від Бавл — Вавілон). Тут автор літопису бажав, очевидно, провести паралель між боротьбою релігійних течій в християнстві і боротьбою подібних течій в іудействі, але цього задуму, як і літопису в цілому, він до кінця не довів («Талмуд». — Энциклопедический словарь, т. 64, вид. Ф. Брокгауз, И. Ефрон, стор. 542—548) — 140.
²⁶⁵ Аквіла, Аквіля, грек-язичник з Синопа, який прийняв християнство, але потім був відкинутий від християнської общини за його прихильність та пристрасть до астрології. Після цього він перейшов в іудейство, вивчив єврейську мову і переклав на грецьку мову Ветхий завіт. Жив він у II столітті нашої ери («Аквила». — Энциклопедический словарь, т. І, вид. Ф. Брокгауз, И. Ефрон, стор. 280) — 140.
162
