Острог, тілько половина, а половина //арк. 132 князя Домініка, внука краковського257. І так в тих церквах все літо набоженство не правилося, в замковой церкві і гроб божий стоял все літо258.
Диво ледаякое.Того же року у Зв'язглі[1] діялося диво ледаякое* то й же княжні, що і у Острозі. Приїхал мніх до В'язгля[1] із Сокая[2] до неї, глаголя: «Єстесь очарована і замок твой, і дияволи за тобою явно ходять». А она рекла: «А яко же то, отче?». А мніх, урізавши шмаш[3] в подушки, і знашов там жабії лапки і рек їй: «Отож маєш чари, пойдімо ж до костеля, обачите же там дияволи». Гди же були в костелі і заіграно в пищалі, панни служебниці її всі, поднявши подолки на поєс, і пошли в танець в коски* в костелі, аж всі полякалися видячи тоє.
Чудо на церкві.Того же року у Острозі виділи на церкві замковой на каждой бані по три свіщі горящії. Було того на три години, і многії виділи — жиди, татаре і ляхи, — а в нощі. І приписали тоє ляхи чарам руським.
Того же року ув Острозі ув усені[4] унія наступила. Князь Домінік всі церкви отдал под унію, п[р]оча польському епіскому луцькому259. Тілько три священика не приняли унії: отець Іоанн Бережанський замкової церкви, отець Марко — воскресний, отець Кирил — онофрійський, і уступили з міста ніщим[5], а інії — всі. Міщане міли надію на отца Стефана пречиського, хотіли при нім опертися, яко при мурі, же чоловік був побожного житія, безженний і научений по-латині, погречеськи. А он наперед всіх приял унію. Зараз кадук єго напал, а вже старенський бул.
Ано уніяте з римляни признавають уже святого духа і от сина сходити. В старих діях* написано, сенот второй бул в Цариграді року по Христі 408, о похоженню святого духа, на Македонія260. І з'їхавшися святії отці, только от отца признали в визнанню віри, а от сина не сміли над власний а ясний текст завіту новаго придавати, як теперішняя маніхейськая треклятая єресь дерзнула придати: «і от сина»261.
Тоє[6] е теди грунтовноє застановеннє і у римлян тщеславних наймні літ 600 неотмінно трвало, аж до папі-
