Як була я молодою,
Грала в хрещика з весною
І між квітами росла,
Зеленіла і цвіла.
Добрі люде доглядали,
Шанували, поливали,
Щоб жила краса моя,
Щоб доладна була я.
Як великою вже стала,
Я сім плахт поначіпляла,
Довгі кісоньки взяла,
У віночок заплела.
І нема того обіда,
Чи у пана, чи у діда,
Щоб і я там не була,
І не їла, й не пила.
Тільки я сердита з роду:
Хто задивиться на вроду,
Чи сунеться цілувать, —
Буде сльози проливать.
Не вгадали ви? О то!
То ж цибуля — більш ніхто.
Де ти, барвіночку, ріс,
Що такий красний виріс?
Ріс я в лісі при криниці,
При студенькій водиці,
Мене вода підходила,
Мене вона холодила.
Вчора була неділенька, ниньки понеділок, —
Найму собі косариків косити барвінок.
Кладіть, кладіть, косарики, кладіть на покоси,
А я буду що-неділі затикати коси.
Ой гороше, гороше,
Сіяно тебе хороше:
При погожому дощику
І при ясному сонечку.
