— А на що ви розриваєте землю так глибоко? — питає далі Павлик.
— А щоб сонце її глибоко вигріло. В землі сухій та нерозритій насіння не зійшло б.
— А що виросте з того насіння?
— Калачі!
— Жартуєте! Такого насіння нема, — каже Павлик.
— Як-то нема? Та ж калачі печуть з пшеничного борошна, а пшениця виростає з насіння.
— А що то там? — спитав Павлик показуючи на сусіднє поле, — з тими синенькими квітками?
— Там ростуть сорочки.
— Е, що ви говорите! Та ж сорочки не ростуть на полі.
— Росте там льон, що з його прядуть нитки, з ниток тчуть полотно, а в полотна шиють сорочки.
— А може й сукно, що з його пошито мою свитину, виросло на полі? — спитав, усміхаючись, Павлик.
— Сукно не росте, але бігає по полі, — відповів чоловік.
— Бачу, що ви мене дурите, — сказав розніваний Павлик, — хіба я вже такий нерозумний, щоб не знав, що сукно не може бігати!
— Ні, синку, сукно роблять з овечої вовни, а вівця бігає по полі, — научав чоловік Павлика.</poem>}}
По садочку ходила
Та горішок садила.
Рости, рости, горішечку,
Та батеньку на втішечку;
Рости, рости, кущенися, —
Мій батечку, веселися;
Рости, рости, розростайся, —
Мій батечку, утішайся;
Рости, рости вище тину, —
Любить батько, як дитину;
Рости, рости вище гаю, —
Любить батько, — добре знаю.
