По діброві вітер віє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу,
Стан високий, лист широкий
Нащо зеленіє?
Кругом поле, як те море,
Широке синіє.
Чумак іде, подивиться —
Та й голову схилить;
Чабан вранці з сопілкою
Сяде на могилі,
Подивиться — серце ниє:
Кругом ні билини!
Одна, одна, як сирота
На чужині, гине.
Калина моя,
Чом ти не цвіла?
— Холодна та зіма була,
Цвіт повялила.
Та кленовий листоньку
Куди тебе вітер несе?
Чи з гори да в долину,
Чи в чужую країну?
В долину, діточки, в долину,
По червону калину,
По хрещатий барінок,
По запашний васильок.
Родичі Павлика жили завжди у великому місті. Раз приїхав Павлик на село. Ходить він полем та приглядається до праці польової. На полі побачив він чоловіка, що орав ниву, та й питає:
— А що, чоловіче, тяжка ваша праця?
— Праця тяжка, — відповідає йому чоловік, — але, хвалити Бога, з неї я й живу тільки.
