Він у друге закинув той волок —
Вернувсь волок з морським куширем;
Як у трете вже волок закинув,
Золотая спіймалась там рибка.
Почала та рибчина благати,
Мовить голосом людським неначе:
„Ти пусти мене, діду, у море,
Дорогий я за себе дам викуп:
Відкуплюся, чим сам забажаєш“.
Здивувався старий і злякався:
Він рибачив ось тридцять три роки
І не чув, щоби мовила риба.
Відпустив золотую він рибку
І промовив до неї ласкаво:
„Бог з тобою, маленька рибчино!
Мені викупу з тебе не треба;
Іди з Богом у синєє море
І гуляй там собі на роздоллі!“
От вернувся старий до старої,
Розказав їй про диво велике:
„Витяг був я сьогодні рибину,
Золотеньку рибинку, не просту.
По людському рибчина казала,
В синє море, до дому, просилась,
Відкупалась коштом великим:
Відкупалася всім, чого схочу.
Не насмів викупного я взяти, —
Так у синє пустив її море“.
Почала стара лаяти діда:
„Та й дурний же ти, прямо що гава!
Не вмів викупу взяти з рибини!
Хоч би виправив був ваганочки —
Наші вже зовсім розсохлись.“
От пішов дід до синього моря;
Бачить — море помалу гуляє.
Взявсь рибчину він кликати стиха;
Приплила золотенька й спитала:
„А чого тобі треба, дідусю?“
