Ходила червона курочка по дворі і водила за собою своїх курчаток. Знайшла вона пшеничне зернятко.
— Хто посадить зернятко? — спптала вона.
— Не я! — сказала гуска.
— Не я! — сказала качечка.
— То я його посадю, — відповіла курочка, і посадила.
Як пшениця поспіла, вона — спитала:
— Хто повезе зернятко до млина?
— Не я! — сказала гуска.
— Не я! — сказала качечка.
— То я повезу, — сказала курочка і повезла.
Привезла курочка з млина борошно та й питає:
— Хто спече хліб з сього борошна?
— Не я! — сказала гуска.
— Не я! — сказала качечка.
— То я спечу! — сказала курочка і спекла хліб.
Як хліб був готовий, то знов спитала курочка:
— А хто буде сей хліб їсти?
— Я! — сказала гуска.
— І я! — сказала качечка.
Але курочка їм відповіла:
— Ні, бо я вам, ледачим, не дам. Я сама ззім.
І покликала своїх діток помагати.
Гуси як ідуть у шкоду, то розмовляють:
— По два на колосок! По два на колосок!
А тільки вберуться в шкоду, так і закричать усі:
— Всяк собі! Всяк собі!
Налетіли гуси до броду,
Сколотили мені воду;
Налетіли з гусенята,
Сколотили ноженятами.
А я собі постояла,
Покіль вода устояла.
