Ось-ось почнеться бій… Шумлять,
Як арфи, сосни; вітер грає.
До сина мати припадає
І сльози курячі біжать…
Уже і з ношами ідуть, —
Кого положать, понесуть!…
„Ну, сходьтесь: — раз! Ну, сходьтесь, два!“ —
Сказали разом секунданти[1]: —
А може б помирились франти[2],
Поки ще ціла голова
І не порвались ексельбанти“[3].
Король говорить: „ні за що!“
Чернак буркнув; „мовчи, ледащо!“
І стали битись юнаки
Дзьобали, крилами, ногами,
Впивались в груди острогами,
І піря кидали шматки,
І кров горячими струмками
Текла, шуміла під ногами…
І рило підвела свиня,
Пішла туди, де кров лилася,
Свинячим гнівом зайнялася;
„А що це тут за метушня?
Счинили крик! Мовчать мені!
Заснуть не даєте свині!“…
Король утік… а на кілку
Чернак гукнув: „ку-ку-рі-ку!“
