Сторінка:Баю-баю (1918).djvu/69

Ця сторінка вичитана

А дід бички запрягає та їде по дрова,
Своїй бабці наказує, щоб була худоба.
Чорна хмара наступає, став дощ накрапати,
Стала баба курчаточка в хатку заганяти.
Заганяла, заганяла — троє розтоптала,
На четверте спотикнулась, на пяте упала.
Сіла баба на печі, в голову ся скребче,
А курочка з-під постелі до бабусі шепче:
„Ой, бабусю-бабусенько, що будем робити?
Як приїде дід із лісу, буде бабку бити“.
Ой, приїхав дід із лісу до свойого дому
Та питає бабусеньку за свою худобу.
„Ой, дідуню, дідунечку, що-ж то з того буде?
А вже вашу худобочку наврочили люде:
Як я в хату заганяла, троє розтоптала,
На четверте спотикнулась, на пяте упала
От-такеє то нам лихо, діду–небораче!“
Дід на бабу осердився, а бабуся плаче.


Півпівника.

Була собі колись гарна курочка, і добре їй жилось у дворі в селянина. Круг неї метушилась купка діток чимала, і між тими дітками одно собі вдалось препогане і скалічене. Мізерне те курча вивелось із малесенького яєчка. Півкурчати тільки й вивелось, мов хто одтяв половинку. З одним тільки оком, з одним крилом і однією ногою. Що ж? дарма, що каліка, а така же була пиха з того курчати! Курча, підрісши, забрало собі в голову, що воно диво між курчатами. Як зачнуть було кури його на сміх підіймати, то воно собі й думає: „Се з заздрости!“ Як же візьмуть курчата до його прикладки прикладать, то воно говорить: „Се з досади, що я на їх і дивитись не хочу!“

От раз і каже те Півпівника своїй матері: „Слухай лиш, мамо! Обридло вже мені жити в селі. Надумавсь я до царя доступитись; хочу я подивитись на царя і на царицю.“