зробила санчата, сіла: „Гей, бичок-простячок!“ Аж бичок не везе. Вона його батогом… Як ударила, а віхоть соломи й випав, а горобці — хррр!..
— Ну, стрівай же ти, вовцюгане! Я тобі згадаю!
Та й пішла. Лягла на шляху та й лежить.
Коли се їдуть чумаки з рибою. Вона впала серед шляху і ноги одкидала, — притаїлась, мов нежива. Чумаки дивляться — аж лисиця.
— Візьмім, — кажуть, — продамо, то буде за що хоч погріться.
Скинули її на останній віз та й поїхали.
Ідуть, а лисичка-сестричка бачить, що вони не дивляться, — то все кида по рибці на дорогу, все кида… От як накидала вже багато, то й сама нишком зскочила з воза. Чумаки ж поїхали собі далі, а вона позбірала рибку, сіла під копицею та й їсть.
Коли це біжить вовчик.
— Здорова була, лисичко-сестричко!
— Здоров, вовчику-братіку!
— А що се ти робиш, лисичко-сестричко?
— Рибку їм.
— Дай же й мені!
— Піди собі налови!
— Та як же я наловлю, коли не вмію!
— Ну, як знаєш, а я не дам ні кісточки!
— Так хоч навчи, як наловить.
— Піди до ополонки, встроми хвоста в ополонку, потихеньку води та й приказуй: ловися, рибко велика й маленька!.. То вона й наловиться.
— Ну, спасибі за науку!
Прибігає вовк до ополонки, встромив хвіст в ополонку…
— Ловись, — каже, — рибко мала й велика!
А лисичка з очерету:
— Мерзни, мерзни, вовчий хвіст! Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!
А мороз на дворі такий, що аж шкварчить.
