А в лисички було чотирі дочки й один син. Принесла їм лисиця півника, наказала окріп у печі гріти, щоб півника обпатрати. „Та глядіть же, — каже лисичка, — нікого не пускайте!“ А сама побігла ще кудись на лови.
От, як лисичка побігла, котик підійшов під віконце та й заграв у скрипочку; ще й приспівує:
А у лиски, в лиски новий двір
Та чотирі дочки на вибір,
Пятий синко
Ще й Пилинко;
Вийди, лисе,
Подивися,
Чи хороше граю!
От найстарша лисиччина дочка не втерпіла та й каже до менших: — Ви тут посидьте, а я піду подивлюся, що воно там так хороше грає!
Тільки що вийшла, а котик її цок у лобок, та в писану торбу!
А сам знову грає й приспівує:
Ой у лиски, лиски новий двір.
Та чотирі дочки на вибір…
Не втерпіла й друга лисичівна, вийшла… Котик і ту — цок у лобок, та в писану торбу! Так усіх лисичок і виманив. А лисиченко, Пилипко, ждав-ждав сестричок, — нема, не вертаються! От він і думає: „Піду я їх позаганяю, а то мати прийде, то буде сваритися, що в хаті не сидять“.
Вийшов і Пилипко. А котик і його — цок у лобок, та в писану торбу! Уже всі в торбі. Тоді завязав їх мотузком і ввійшов у лисиччину хату. Знайшов півника, — він лежав ледве живий. А котик його схопив за хвостик та її каже: „Півнику, півнику, стрепенись!“ Півник стрепенувся — та такий радий: „Спасибі, — каже — котику-братіку, що ти мене одрятував. Тепер вже я тебе слухатиму до віку!.“
От вони де що було в лисички поїли, горшки-миски побили, а самі втікли додому. Та й знов жили собі вкупі.
