Сторінка:Баю-баю (1918).djvu/45

— 45 —

Господині ж молоденькій став великий жаль.
Несе вона обідати, — поспішається.
Сидить зайчик на могилі, посміхається.
— Бідна ж моя головонько, бідна нещаслива, —
Отак стоїть неорана уся моя нива!
Я не знала, надумала у лиху годину
Та й найняла до оранки збірану дружину.
„Як би знала, то б найняла старенького за плугом ходить,
А хлопчика маленького волики гонить“.

Не добра спілка.

Два ведмеді, два ведмеді
Горох молотили,
Два півники, два півники
До млина носили;
А горобчик, гарний хлопчик,
На скрипочку грає;
Горобличка, гарна птичка,
Хатку замітає,
А ворони, добрі жони,
Пішли танцювати;
Злетів крюк, вхопив дрюк, —
Пішов підганяти.

Пан Коцький.

В одного чоловіка був собі кіт — такий вже старий, що не міг і миші вловити. От хазяїн взяв та й вивіз його у ліс, думає: „Нащо він мені здався? тільки дурно годувати буду, — нехай лучче в лісі ходе“. Покинув його, а сам поїхав. Коли це приходить до його лисичка та й питає:

— Що ти таке?

А він каже: „Я — пан Коцький“.

Тоді лисичка каже: „Будемо жити вкупі, в одній хатці.“

А він і згодився. Ото веде його лисичка до своєї хати, — так уже йому годить; уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе.

Ото колись зайчик побачив лисичку та й каже їй:

— Лисичко-сестричко, прийду я до тебе в гості.

А вона йому каже: „Єсть у мене тепер пан Коцький, то він тебе й розірве“.