То тоді цап до барана:
— Е, щоб нам трьом та цапа й барана бояться? Ось ходім, ми їх поїмо!
Прийшли, аж ті добре справлялись, уже з куреня убрались, як побігли, та й на дуба зібрались. Стали вовки думати-гадати, як би цапа та барана нагнати. Як стали йти і найшли їх на дубі. Цап сміліший, — ізліз аж на верха, баран несміливий, — так нижче.
— От, лягай, — кажуть вовки ковтуноватому вовкові, — ти старший, та й ворожи, як нам їх добувати.
Як ліг вовк до гори ногами й зачав ворожити. Баран на гіллі сидить та так дріжить; як упаде, та на вовка. Цап сміливий не став міркувати, а як закричить:
— Подай мені ворожбита!
Вовки як схватились, так аж пил по дорозі закурився.
|
Добре господарство. Ой не знала господиня, як на світі жити, |
