Зажурився зайчик, сидить і плаче. Коли це іде півень та й питається; „Чого се ти, зайчику, плачеш?“ — „Як же мені не плакать — якийсь звірь невиданий, неслиханий у моїй хатці!“ — „Ходім, я вижену!“ — „Е, ні, не виженеш! Лисичка гнала, не вигнала; вовчик гнав, не вигнав; ведмідь гнав, не вигнав, і ти не виженеш“. — „Ні, вижену“, каже півник. От пішли. Півник надійшов до дверей та як крикне на ввесь голос:
Кукуріку! Іду на ногах
В червоних чоботях, —
Несу, несу косу,
Тобі голову знесу
По самії плечі!..
А лізь — лишень з печі!“
Коза злякалась та й утікла, а зайчик тоді з півником живуть, та поживають, та добра наживають.
Ходить кізонька по крутій горі,
Ніженькою як туп, так туп!
З сіренького вовчика сміється:
„Я тебе, сірий вовче, не боюся!“
А в неділю рано пораненьку
Кізоньки як нема, так нема,
Тільки зосталися ріжки та ніжки
Був собі чоловік та жінка, мали вони цапа й барана та таких же шкодливих!
— Ох, жінко, — каже чоловік, — проженімо от-сих цапа й барана, бо нема з ними ради. А збирайтесь, цапе й баране, собі з Богом, щоб вас не було у мене в дворі!
