Сторінка:Баю-баю (1918).djvu/35

— Добра.

— І люблять вони нас, мамо?

— Люблять, люблять, дітки.

— І ми їх, мамо, теж любимо і завше так любити будемо, бо вони добрі! — казали діти.

— Любіть їх, любіть, діти, — то й Бог і люде любитимуть вас,  навчала дітей своїх мати.

Того вечора всі діти бідної вдови, лягаючи спати, щиро молились Богу, щоб Він щастив їх любим дядечкові та тітці.

Пісня про бичка.

А продай бабусю, бичка!

— Якого? —

Та того бичка полового.

— Він у мене половий,
Він у мене дорогий —

Сього не продам! 

— Та продай, бабусю, бичка!

— Якого? —

 Та того бичка мурого.

 Він у мене мурий-мурий,
Нагодує свині й кури —

Сього не продам! 

— Та продай, бабусю, бичка!

— Якого? —

 Та того бичка рябого,

— Він у мене рябий-рябий,
Він у мене плохий-плохий,

Сього не продам! —

— Та продай, бабусю, бичка!

— Якого? —

— Та того бичка сірого.

— Він у мене сірий-сірий,
Вимітає хату й сіни —

Сього не продам! —

Та продай, бабусю, бичка!

— Якого? —

— Та того бичка лисого.

— Він у мене лисий-лисий,
Перемиє ложки й миски —

Сього не продам! —

Та продай, бабусю, бичка!

— Якого? —

Та того бичка білого.

— Він у мене білий-білий.
Намолоте й перевіє —

Сього не продам! —

Та продай, бабусю, бичка!

— Якого? —

 Та того бичка чорного.

— Він у мене чорний-чорний,
Він у мене добрий-добрий —

Сього не продам! —