Чи забренить коло неї
Пчілка або муха,
Чи завється, защебече
Пташка-щебетуха, —
— Скажи, мамо, що̀ говорять,
Що̀ вони щебечуть?
Чи то діти з вітром грають,
З ненькою лепечуть?
Чи то мати доньку кличе?
Скажи моя мати.
Може б і я полетіла
З ними погуляти? —
Чи комахів де загляне
То і просить неньки:
— Подивися, моя нене,
На купки маленькі:
Як вони билину носять,
Комашню будують,
І — ніч іде - коло неї
Сторожі вартують.
Подивися, як чужії
Разом ізійдуться,
Як кусаються, їдяться
І до смерти бються.
Мабудь, мамо, і комаха
Людський розум має,
Коли вона між своїми
Ворога пізнає? —
Чи на степ широкий гляне,
Де дзвінок синіє
І під ним, як шовк зелений,
Трава зеленіє, —
І вітрець весінній віє,
Травку нахиляє
І по травці ніби хвилі
Гонить, наганяє,
— Мамо, мамо, як весело!
Чи ж ти розважала?
Перед тим суха билина
Поле покривала,
І валилась, крила поле,
Як суха костриця…
А тепер… ізнов на полі
Молода травиця!
Мамо, мамо, чи ж на світі
Так не все міниться,
Чи ж не там росте новеє,
Де старе звалиться? —
Встає сонце від восходу,
Іде до заходу,
І нема сліда на небі
Після його ходу.
— І куди воно заходить
І де спочиває?
Скажи ж мені, моя нене,
Хто те розгадає?
І так сходить і заходить
Може з перед-віка,
І як глянеш — чи ж не тая
Доля чоловіка?
Зійде красний, як те сонце,
Світ його побавить,
І вмирає, і по собі
Сліду не оставить.
