черваків. Хлопці знали, що на водяні черваки риба краще йде. Справивши усе, вони понаставляли вудка. Тихо стало. Серця у хлопчаків завмірали. Очі прикипіли до поплавців, що тихо гойдалися на дрібненьких хвильках. Не довго довелось чекати.
— Максиме, — зашепотів Павлусь, — клює, клює у тебе…
Той і сам це лобре бачив і був на поготові, пильнуючи поплавця, що почав немов танцювати на тихій воді. Минула хвилинка, що здалась хлопцям довгою, як ніч, і поплавець враз пірнув під воду. Тільки оком змигнути, як Максим сіпнув удку до гори. В повітрі дугою майнуло щось блискучо-біле, сріблясте і впало на скелю біля хлопців. То була чимала білизна.
— Хапай мерщій, бо впаде в воду!
Зараз же перша здобич опинилася в торбинці, що хлопці держали на поготові.
Риба ловилась добре й за якусь годину торбина вже поповнішала. Раз-по раз то у того, то у другого починав танцювати поплавець, потім давав нирка, і над хлопцями пролітала дугою й падала важко блискуча рибина. Не счулися, як минав час. Почало припікати. Риби ставало менше та менше, і тільки зрідка щось обережненько торкало поплавці, ніби пробуючи. Рибалок брала втома, озивалась недоспана ніч. Обридло пильнувати поплавців, хотілось розімняти закляклі ноги. Обережність одлетіла, і вони почала вже голосно розмовляти.
— Не буде вже тут братись, — почав потягаючись Павлусь, — треба иншого місця пошукати.
— Та на що й шукати? Хіба я не знаю? Ось ходімо в лотоки, там її аж кишить! — зараз же одгукнувся Максим. — Тільки стрівай, чи ти їсти не хочеш?
— Та вже можна б і поснідати, — згодився Павлусь.
Хлопці добули з другої торбини по шматку сала з хлібом і щиро взялись до сніданку. На річці щось важко скинулось, і хлопці разом перестали жувати, дивлючись, як пішли по воді широкі круги. От коли б такого впіймати! — заздрістно вколола думка, і Павлусь тільки зітхнув,
