— А хто ти такий? — питає в мене бабуся.
— Я Василь, — кажу я до баби: — обороніть мене од собак.
— Чій же ти, хлопче? — знов питає баба, а сама коли б з місця рушила.
— Я економів, я Василь, — кажу я та плачу. Бабуся взяла ломаку, щось пошептала, перехрестилась та й прогнала собак і зняла мене з тину.
— Ой Боже мій, як воно мене налякало! — обізвалась молодиця, — а я думала, що русалка грає в житі та за мною гониться.
— Чого-ж це ти аж сюди забрів та дражниш собак вдосвіта? — питає мене баба,
— Та я ночував під мостом, — обзиваюсь я до баби.
— Під мостом? Оце диво. А чого-ж ти туди заліз? — питає баба.
Я розказав бабі про свою біду. Вона взяла мене за руку та й одвела до дому.
Ой задумав козак-серденько
У чисте поле мандрувати:
Коника не має,
Дороги не знає,
Нікому показати.
Ой там дівчина жито жала,
Доріженьку показала:
— От маєш, козаче, три дороженьки вкупі:
Одну доріженьку в Рим,
Другу доріженьку в Крим,
А третю в чистеє поле.
Тра-та-та, тра-та-та,
Пішла киця за кота,
За Кота Котовича,
За Сивка Сивковича.
На весіллі у кота
Була чиста сміхота:
Були киці і собачки,
Курочки і гуси й качки,
Веселенько танцювали,
Скоки-гопки витинали.
Тра-та-та, тра-та-та,
Така була сміхота!
