Сторінка:Баю-баю (1918).djvu/130

Ця сторінка вичитана

самісінькою травою. Я знов за нею, а вона од мене: неначе дражниться зо мною. Біг я, біг, а посьмітюхи не впіймав. Коло невеличкого мосту вона знялась з місця та й полетіла в жито.

Добіг я до мосту. Коло мосту так гарно та зелено. Під мостом дзюрчить малесенька річечка по камінцях. По-над річкою зелена трава. Я побіг до річечки, вглядів камінці, кидав, кидав камінцями в воду, влучав у жаб, а далі задумав загатити гребельку і зробити ставок та й почванитись потім перед хлопцями: дивіться, мов, яке я диво вчинив. Загатив я гребельку, вода спинилась, стала і почала розливатись на зелені бережки. Я проробив посеред гребельки спуст для лотоків. От тут, думаю, поставлю млина, та ще як-би так зробити, щоб він крутивсь, ще й борошно мололось, як у млині. Ото хлопці з дива очі повитріщали б на мій млин! Я глянув під міст, а там так чудно: якось неначе в хаті: і дві стіни по боках, і стеля зверху, і неначе двоє здорових дверей — одні проти других. Я пішов під міст, ліг на мягкій траві та й задивився на струмочок, як він булькотить, переливаючи воду з камінчиків на камінчики. Я дививсь, дививсь, роздивлявсь. Так мені чудно, бо я ще з-роду не був ніколи під мостом. Лежав я, пацав ногами, думав, як мій млинок буде молоти, а з-під млинка буде борошно сипатись в маленький мішечок, та й не счувся, як і заснув.

Вже й сонце зайшло, а я сплю. Як прокинувся я, то вже почало на світ благословитись. Розкрив я очі та й лежу, а мені здається, що я лежу в себе дома на ліжку та чогось прокинувся в ночі чи що. Тільки глянув я на один бік, передо мною якесь здорове вікно сіріє, таке здорове, що в його чоловік сміливо увійшов би, не схиливши голови. „Що це таке! — думаю я: — чого це наше вікно за ніч стало таке здорове!“ Я чув, як батько недавно говорив, що нашу кімнату будуть розкидати та переставляти заново. „Може це майстрі за ніч встигли вже розібрати стіну“, думаю я, лежачи. Коли повернув я очі на другий бік, і там сіріє таке саме здорове вікно. „Що це за оказія