— Це погано. — Не дуже той погано, бо кабан поїсть. — Це добре. — Не дуже то й добре, бо вовк свиню вкрав.
Синиця славу розпустила,
Що хоче море запалить,
Що море буцім-то згорить, —
Така, бач, є у неї сила.
За вітром слава полетіла
Но всіх усюдах і кутках,
По байраках і по садках,
Далеко — аж за сине море…
Усім, хто був на морі, горе;
А ну — до берега тікать,
Мерщій добро своє ховать
Геть од синиці.
Як назліталось тії птиці,
Як назбиралося звірей,
Людей,
Дивитися на чудасію!..
А пересудливі жінки
Побрали ще й ложки,
Бо мали ту надію,
Як море стане закипать,
Щоб юшки добре посьорбать.
От ждуть вони, стоять.
„От-от уже почне кипіть, —
Хто небудь нищечком мовляє, —
Ось цитьте, зараз запалає“…
А море все собі гуляє,
І не кипить, і не горить.
Так що ж синиця? — Та мовчить!
І запалить не запалила,
А тільки слави наробила
Та з-сорому й сховалася кудись.
За сю дурницю
Полаяли синицю —
Та й розійшлись.
Яка ж в сій байці, братця, сила?
А та: ніколи не хвались,
Поки гаразд не зробиш діла.
