— Ой, як гарно! — промовила рожа. — Як все блещить! Які чудові квітки на деревах і яка красива земля в своїм білім убранню. А чи бачиш, які блискучі, срібні зірочки літають у повітрі?
Але метеликові було не до того. Ніжкі його дуже замерзли, і він хотів швидко в хату.
— Пусти мене, сестричко, в хату, бо я зовсім змерз!
— Ще тілька хвилиночку, і підем! — казала рожа.
— У мене зовсім задубіли крильця, — ледве чутко шепотів метелик. — Я вже не маю сили! — і він схилився на роженьку.
Але здивована рожа нічого не чула і не примітила, як заховався місяць, повіяв вітер і почав шарпати листя, в яке вона загорнулась.
— Метелику, метелику, мені холодно! Ходім швидче, бо я замерзну! — гукала рожа і силкувалася вернутись в кімнату. Але злюща, сувора зіма не любить квіток. Вона міцно прикувала рожу до щілинки, і малесенька цікава квітка почала замерзати.
— Боже, мій Боже, що я робитиму? — ледве шопотіла в-останне рожонька, схиляючи свою бліду головку до метелика. З її очей закапали сльози.
Метелик вже не міг помогти. Він замерз.
Пішов дідок по гриби
Баба по опеньки
Дідок свої посушив,
Бабині сиренькі.
Дідок свої посушив,
Баба поварила
Та своїми опеньками
Діда накормила.
Ой пий, діду, юшку
За бабоньку-душку,
Ще й за того дідуся,
Що хороша бабуся.
