Цю сторінку схвалено
— 64 —
ської буржуазії[1]. Тож і не диво, що народовці, не маючи опори в містах, там, де властиво, передовсім повинні би єї мати, мусіли шукати єї поза містами — в
- ↑ Була раз догідна хвиля, в котрій можна було, коли не цілком, то принаймій хоч в части, задержати міста східної Галичини в руках українських. Був се рік 48. Та тоді тодішну »руську» буржуазію, а властиво світську «руську» революцийну молодіж, відіпхнули від «руського» тіла «властиві Русини» своєю реакцийною політикою. Тож і не диво, що спільність ідей, думок, злучила ту ідейну молодіж з Поляками, з котрими вона в кінци і з'асимілювала ся. Правда, не дуже то і численною була тоді та буржуазийна «руська» молодіж — та тоді і те число було би вистарчило, щоби викликати національний рух серед міщанства східної Галичини (так як се стало ся прим. в Чехах). Треба було лише тим «властивим» Русинам підперти єї і влити в неї те національне почутє, котрого їй тоді, тай і тепер ще (як се було прим. при заснованю радикальної партії) відмовляють. Треба було отже єї підперти а не виступати проти неї. А сего вони не зробили. Замісць того щоб єї підперти — кинули ся на неї. А через те стратили і єї, стратили і міста. Чи се також «національне відродженє»?… Ту молодіж названо опісля ренеґатами, зрадниками. Та, се ще велике питанє, до кого скорше належало би сі епітети приложити: чи до тих, що покинуті своїми, не маючи у своїх привіту, злучили ся силою спільности ідей із чужими, — чи до тих, що в своїм византийськім сервілізмі віддали ся реакції, вирекли ся своєї найкрасшої частини — молодіжи ідейної, того живого, незужитого мозку тіла народного! — і тим впхнули єї в табор польський, віддали єї на услуги народности польської і дали їй в кінци спольщити ся? Се ще велике питанє, і варта би над тим ліпше застановити ся як дотепер. Тепер східні міста в руках Поляків, «руські» міста в руках польської буржуазії.