родовської-українофільської, то лише одно — слово. І за те слово, мову, пішов тепер знова бій… Як бачимо, то боротьба звернула ся назад до точки, з котрої колись вийшла… Якже вона закінчила ся? — Москальофільська партія, партія старих, давних попів, оточена з двох сторін, з одної народовцями — попами, з другої народовцями — світськими, виставлена на два огні, не могла їм оперти ся, упала… Проголошенє «нової програми» народовцями в соймі 25 листопада 1891 р., се вислів упадку москальофільської партії, тріюмф — чи може українського лібералізму? — ні! тріюмф українського — клєрикалізму.
От такий кінець боротьби народовців з москальофілами… Побіда, як бачимо, по стороні народовців, ідеї української, але — не ідеї колишньої, поступової, а скарикатуризованої вже ідеї, зреакціонізованої клєрикалізмом, побіда — галицько-«руського» клєрикалізму, підшитого українством, над галицько-«руським» лібералізмом…
Що довело до такого упадку ту своєрідну «буржуазію»? — Як сказано вже — бюрократизм, а друге і то головне — брак певної, сталої політичної опори.
Одинокою клясою, на котру можливо оперти ся якій небудь «руській» партії, отже і міським, буржуазним народовцям, се — мужики. «Руського» міщанства — так як-би і не було, усі міста східної Галичини все ще в руках поль-
