народовцями, злучила народовців з народом українським, то язик «великоруський» (церковний) принятий попами, злучив їх з народом, — «великоруським», «московським»… Рівночасно появили ся ріжниці і в поглядах політичних: культурно-суспільне становище попів, відповідаюче середновічности, звернуло їх симпатії до середновічної форми державної управи — абсолютизму, що, з упадком абсолютизму в Австрії а при мнимій язиковій спільности «Русинів» з «Великоросами», виявило ся в симпатіях до росийського абсолютизму, — культурно-суспільне становище народовців, відповідаюче новочасности — до новочасної форми державної управи, до держави конституцийної, до австрийського конституціоналізму. Стали отже ту проти себе дві «кляси» — партії «руські»: попи, москальофіли — «староруська партія»; світські, українофіли-народовці — «молодоруська партія».
І почала ся боротьба — боротьба двох культур: новочасної з середновічною, «буржуазії» з духовенством, світського елєменту з елєментом духовним, — перша стадія боротьби: боротьба літературна, а зглядно — язикова.
Такий початок сеї боротьби, не є чимсь неприродним, незвичайним. Се не якась спеціяльність одних лише «Русинів». В такій формі роз-
літературною мовою для «Русинів» має бути мова «великоруська», то думали, що тим лише санкціонують на дальше уживаний ними в письмі церковний макаронізм.
