кратія, та й я бажаю. Але щож з того? Поки ще не знесені кляси, поки ще існують кляси і партії, поти мусить бути і панованє кляс і партій і диктатура кляс і партій. І з тим треба числити ся. Поки нинішна суспільність поділена на дві кляси головні — посідаючих і непосідаючих, і поки існує боротьба тих кляс, поти треба признавати що вони суть і треба визнавати ті форми боротьби в яких вона відбуваєть ся і ті засоби при помочи котрих та боротьба наразі мусить відбувати ся. А головним знарядєм в тій боротьбі для непосідаючої кляси — сильне клясове почуте, ярке відграничуванє себе від кляси посідаючої і сильна партийна здисциплінованість. Тим знарядєм вона найбільше здобула. Всі нинішні реформи, які переводять ся на користь робітників, суть наслідком ужитя того знарядя. Колись, як кляс не буде, проголошувати клясову боротьбу і т. п. було би смішним і дурним, так, як було би смішним і дурним голосити нині фразу Сея. А одначе той боєвий оклик Сея, в своїм часі, незвичайно поміг буржуазії в єї еманципацийній боротьбі, і хоч нині — де буржуазія стала пануючою, а шляхта de facto зляла ся з буржуазією і збуржуазніла — не має вже рації, і протиставлене його шляхті було би не розумним, — то в своїм часі було се і практичне і оправдане і політично мудрим.
Щодо другого, що самі німецькі і французькі комуністи в практиці ідуть проти Маніфесту (я ту розумію проти його теоретичної части), то про
