цийну силу — подібно, як се діяло ся і тепер еще дієть ся в Росії, де та кляса є головною підпорою лібералізму), признасьте, що ті пани як-раз не хотіли згодити ся на жадане революцийної польської буржуазії — знести панщину, через що дали ся випередити австрийському правительству, котре побачивши, що остаточно панщина таки буде мусіла бути знесеною, поспішло ся і само знесло єї (як се деморалізуючо вплинуло на політичне виховане цілої галицької суспільности, а в першій лінії на маси хлопів, се ясно; ся деморалізація ще тепер дасть ся на кождім кроці відчувати). Отже й признасьте в кінци, що коли, помимо того, що буржуазія зажадала знесеня панщини, через що вона є сим головним мотором, що остаточно єї знесено, значить того, що найбільше гнобило «Русинів», а коли помимо того ті «Русини», котрих найбільшими гнобителями були польські пани, разом з тими панами виступали проти тої буржуазії, то боронити тих «Русинів» є цілком не слушним і не потрібним. Польська буржуазія перша опімнула ся за хлопів, отже й за широку масу «Русинів», і єї то в першій лінії заслуга, що панщину знесено, що знесено ті найтяжші кайдани хлопів.
Кажете, що «народовці тепер не могли упасти політично, бо перше ніколи не стояли високо, — противно, лишень тепер піднімають ся, хоч і паскудними способами». Я також те саме кажу. Виразно говорю, що народовці стали тепер
