партикуляризм. З кінцем XVIII й. бачимо Німеччину роздроблену на не менче як сто незалежних наслідних монархій...» і т. д. Отже, я ту підчеркую XVIII в., коли саме упадок німецької культури в порівнаню до французької був дійсно досить значний. На XVII однак вік зазначую не упадок а лише застій. Ніде також не кажу, будьто в середні віки німецька культура стояла висше від французької. Виразно пишу, що «Італія, полуднева Франція і Німеччина, що стояли до тепер, до XVI в. на чолі економічного і культурного житя Европи, уступають місце, з винайденєм морської дороги до Індії і полудневої Африки, і з відкритем Америки — Портуґалії, Еспанії, Франції північній і Анґлії.»
Кажете, що політична еманципація балканських народностий не була ділом балканської буржуазії а сторонних держав — Росії і Австрії з одної сторони, а гайдуків, клєфтів і т. п., котрі про буржуазію і капітали нічого не чули — з другої. Не перечу, що Росія і Австрія відіграли ту велику ролю, але коли вони приложили ту свою руку, то приложили До чогось, до руху, котрий уже там сам, без них був зродив ся; вони лише могли той рух підпомагати, бо був в їх інтересі. А який характер мав той рух, се видно з того, яка кляса з хвилею політичної еманципації виступила там як Staatsrierende і який характер прибрала там внутрішна політика. До того цілого руху могли багато
