кельтицьке, славянське, ґерманське (з його р із ними поділами на норман, ґотів, фризів, анґльосасів), з котрих доперва пізнійше, після певної, в ріжнім процентовім відношеню, мішанини одних з другими, витворили ся нації — французька, анґлійська, еспанська, німецька і т. д. — (При сій нагоді позволю собі зробити малу замітку що-до Ваших «Хартій вільности». Мене сильно здивувало, коли я, читаючи Ваші «Хартії вільности» в «Житю і Слові», натрафив при описі політичного устрою давної Анґлії на якісь національні ради. Vitenagemont — то на мою думку жадна рада національна, — се рада, до котрої належала мала ґрупка висших достойників духовних і світських, королівських прибічників, а не вся людність, або принаймій депутати людности; була се рада зложена з «мудрих» людей з окруженя короля, котрі однак з народом (populus, а не natio!) нічого такого спільного не мали. Була се радше королівська рада а не національна. Ніде нема там навіть згадки про якусь natio, навіть там, де можна би вже від біди ужити того слова, а то — коли vitenagemont відбував ся «в присутности народу», коли треба було «обявити народови постанову, приняту королем з його радцями». Навіть і ту не означаеть ся формула «в присутности народу» або «в загальнім зборі народу»: cum praesentia nationis, або nationis generalitate, а лише c. pr. populationis, populi generalitate! Про жадну націю не говорить ся, а лише про
Україна irredenta.
