ринків, викликана незвичайним розвитком продуктивних сил, з одного боку, а з другого — рівночасне утрачуванє ринків старих, при надто повільнім здобуваню на їх місце нових ринків, — викликує хронічний інтернаціональний надмір продукції, а з тим інтернаціональне банкроцтво — банкроцтво на цілій лінії… Вся цивілізована суспільність починає дусити ся в своїм власнім надмірі, продукцийні засоби і самі продукти що-раз більше марнують ся — неужиті, а маси робітників, також не ужиті — нидіють марно. Гіперпродукція на цілій лінії — багацтва, котре лежить мертве, і — нужди, на котру нема при нинішних відносинах ніякої заради… І от, в чім і лежить та нагляча конечність введеня в житє нової інтернаціональної інституції, котрої завданєм було би інтернаціональне веденє і реґульованє продукції.
До сего пре ще одно: взаїмна економічна залежість усіх новочасних держав, помимо їх політичних відрубностий. Ніяка держава не є вже нині вповні відрубною, незалежною економічною територією. В наших очах відбуваєть ся трансльокація міжнародного промислу: фабрики скуплюють ся поволи в краях, де добувають ся сирі матеріяли, як прим. бавовна, котра що-раз більше починає перероблювати ся в Індіях і в північній Америці. Звідси розходить ся вона по цілім світі і що-раз більше починає підривати бавовняний промисл Анґлії, котра до-не-
