вати з Заходом. А ще перед тим, поки західний промисл пробрав ся на Схід — кинув ся він був на далекі заморські краї. Але і ту не чого иншого діждав ся. По певнім часі ті заморські кольонії, подібно як Схід — відірвали ся від метрополії. Вже з кінцем минулого віку відірвала ся від Анґлії північна Америка (З'єдинені Держави). В нинішнім віці стало ся те саме в середній і полудневій Америці — з еспанськими кольоніями, що зорґанізували ся аж в 17 відрубні, независимі держави. За ними пішла Бразилія. В Африці, помимо сильного опору Анґлії, повстали і тепер ще повстають нові незалежні республіки. Таку саму тенденцію бачимо і у решти анґлійських кольоній — в Канаді і в Австралії, а в кінци і в Індіях… Европейські держави старають ся тепер хоч в части покрити ті страти і кидають ся на решту ще не здобутих територій в Африці і в Азії. Але, чи ж ті евентуальні кольонії мали би бути якимось виїмком від того загально обовязуючого нині всі краї закону, що наказує кождому краєви, в котрім капіталізм дійшов уже до певної степени розвитку, покласти доконечно для забезпеченя його дальшого розвитку державно-політичні границї? Чи ж з поступом цивілізації і імміґрації, не зродять ся там також такі самі сепаратистичні тенденції, які бачимо у решти кольоній?
Щож виходить із сего? — Конечність нових
